Ми повернулись. Більше трьох тижнів. Було таке враження що ми провели там рік, але коли довелось їхати, нас не полишало відчуття, що нам не вистачило часу, ще трошечки, якихось пари днів. Не хотілось прощатися, не хотілось забувати, не хотілось їхати з країн, де тебе приймають за родича і де відпочиваєш не того, що нічого не робиш, а із за того що ці люди лікують тобі душу. Не знаю. Після таких поїздок мені аж нікуди не хочеться їхати. Північно-східна, центральна азія, індія,все не те. Так би і вертався/вертався/вертався назад кожен рік…

Але досить лірики. Бо в нас були різні емоції. Часто протилежні. Але сміялись ми певно найбільше в своєму житті

Нитка маршруту проходила по таким пунктам: Тбілісі – Казбєгі – Тбілісі – Севан – північ Севану – Варденіс (як транзитний пункт)- Зод(кордон з карабахом) – Карабах (Зуар – Дадіванк – Гагдзасар – Степанакерт) – Горис – Капан – Каджаран- Мегрі(прикордонний перехід в Іран) – Джольфа – Табріз(виїзд в Кандован) - Тегеран(проїздом) – о. Кіш – Шираз(по дорозі Персиполіс) – Язд (заїзд на Чак-Чак)– Есфахан – Табріз – Мегрі – Капан – Єреван –Тбілісі

На карті відстані виглядають «внушитєльно» (прошу вибачення за мій проф суперкреатив)))))

Транспорт:

виключно автостоп, крім двох нічних автобусів: «Табріз – Тегеран» ( найдорожчий і найкомфортніший - 15 $, звичайний комфортний коштував 10 $), «Есфахан – Табріз» ( звичайний хороший автобус - 14$) та перельоту Тегеран – Кіш (нам обійшовся безкоштовно, зважаючи на зв’язки мого тата з авіакомпаніями ірану). Брали ще локальні таксі з Ширазу до Персиполіса (5 $ машина на 4-х, хоч просили 20$), і з Язда до Чак-Чака ( просили 20$ туди, поїхали за 12$ машина туди і назад)

Ночівлі:

4 ночі в наметі( з них дві ночі в тбілісі, 1 на севані, 1 в дадіванку), 2 ночі в автобусах, одна ніч у дальнобійника в фурі, 4 ночі в Ісфахані і Табріз по каучсьорфінгу, одна ніч в поліцейському відділку, 1 раз в хостелі за 4 $ (в цю сумму входив триразовий нічний кальян, піца, фінікі, коли-шмоли і всьо такоє прочєє), інші ночі у добрих людей.

Машин застоплено:

На шляху до ірану – 18, в ірані – 13, по дорозі назад – 6. В суммі 37 машин і 37 історій, довгих і не дуже. Марки машин від жорсткого запиленого майже нерухомого уазіка , який от от розвалиться, до мерседеса S 65 (найкрутіша тачка на якій я каталась вапщє і в принципі)

Грошей витрачено:

переліт: 280-290 $, віза в іран – 50 Евро, 23 дня подорожі – 220$ (можна було б менше, але ми в перші 3 дні дуже шикували в тбілісі і витратили третину суми - 75$)

Багато подій, як завше. таке враження, що нічого не встигну. але якось усе складається.

на конституцію були на свидовці, вимокли під дощем до нитки в буквальному сенсі.

( корови і туман на свидовці )

Наступних вихідних обкатали таврюшу - в суботів і назад. доріг в черкасах немає. в суботові неймовірно смачно, але їхати три з половиною годин...не впевнена шо наші гості будуть ще живі після тріпу туди назад.

( пруф )

В суботу валю. вері вері вейтінг. уже є майже всі вписки і така ( штука )

була чудова поїздка. жили в центрі, у смішних бритосів, по каучсьорфу, в нас була своя кімната в дореволюційному будинку з балконом, з настроєвим виглядом....

Було круто, було весело, було холодно, було красівєнно, було атмосферно і трошки п"яно, були заміськи прогулянки і нічний спб, були клуби і травмопункт на кавалергардскій, схід сонці біля мойки і шумний літєйний, були цікаві люди і розвод мостів з вікон швидкої, а щє була ікея, три лампи, морозиво і метро "дєвяткіно" по дорозі в виборг.

ну і да, ми познімались у чудової людини і фотографа Саши Яровікова:



( шоби пасматрєть нажмітє )

      Вначале я хорош...
      Чуть выпил - очень хорош.
      Еще - появляется легкий износ души.
      Еще чуть-чуть - износ души обнажается.
      Еще - он выпирает.
      Еще выпью - проявляется дурной характер.
                   Еще - дурные наклонности.
                   Поздно ночью - пороки.
                   К рассвету - извращения.
                   Утром - тяжелый сон.
                   Днем - молчаливая голова.
                   Вечером - снова хорош.
                   Чуть выпью - очень хорош...

Опять обращение к политикам.
Меня всегда интересовало - почему плохой язык, скверная дикция, отсутствие мысли вызывает такое большое желание встретиться с аудиторией?

( іщо трохи міши )

Ну мене просто поперло. Хоч це не в моїх правилах таке постити і ізвінітє єжилі боян

замість звичного одного раза, навернулась аж чотири по дорозі на роботу через лєсок. зато
кожний ранок свіже повітря і курс правильних падінь.

мама зранку сказала, що я харашо вигляжу бугага, тєпєрь п"ю чай і думаю, як
після/підчас п"янок в мій образ, крім сносной внєшності прівнєсті льогкій нальот
інтелектуальності...размишлєнія рітарічєскіє

канєшна, я знов собі кажу, що нада мєньше і тихіше говорити, і вапщє, раз уж з мене фіговий
раскажчік, хай боровський і токарєва будуть моїми речниками, вони хоч смішно жартують)

зато бєз мене ніякої організації. і ніхто нікуди б не поїхав вапщє. навєрноеє раді цього
всі мене й тєрпят. пачті утєшілась

дуже приємно, що є люди які в дванядцятій ночі, не дивлячись на дворічну дитину, пускають
кагалу разгарячьонних тєл до себе. товаріщі Яковенки, велике ДЯКУЮ!

Кагбе, сорі за рекламу, але Боровському абіщалі, що дадуть пєрвоочєрьодноє право вибора вихідних на травневі, якщо він продасть таку штуку)

Патаму, може хтось думає над подарунком начальству/сатрудніку/топ менеджменту? Будєм раді допомогти. Прітом, як мені кажіцца, подарунок дійсно небанальний і прєдставітєльний. вот мнє можітє падаріть єжєлі шо



Отличный подарок людям, которые для Вас дороги - сертификат на участие в ужине-дегустации

Ценить и понимать вина, знать их классификацию и искусно сочетать с различной кухней способны не только великие знатоки. Чтобы разбираться в вине, его нужно пить. Невозможно объять необъятное, но прикоснуться к винной культуре, уловить ее суть может каждый, кто любит хорошее вино.

Серия дегустаций «Вина великих людей»:

24 марта
Италия. Кьянти.
Медичи между Сиеной и Флоренцией.

7 апреля
Франция. Шампань.
Дом Периньон, мифы Шампани.

В программе ужина*:
• Классификация вин
• Правильное сочетание с блюдами**
• Практическая дегустация***
• Винный этикет

*- тематические дегустации происходят в каминном зале ресторана «Липскій Особнякъ», флагмане сети «Мировая Карта».
** - 4-5 блюд от шеф-повара ресторана «Липскій Особнякъ»
*** - 4-5 позиций Великих вин от сомелье Владимира Нагорного и ресторана, трижды награжденного премией “Wine Spectator”, (кстати, единственный лауреат на территории СНГ).

Стоимость сертификата на участие в ужине-дегустации – 800 грн.

Контактный номер – 0672165496, 0637478173 (тобіш я)

"Привет ксениа.помниш вчера мы дагаварились на щет ечмиадзина.я уже 100 раз пазванил тебе.напиши сейчас, я жду.Армен."

"Ну что мне ждать,будиш писать или нет.Армен"

"me xoyim iexats na dache u druga, tam papiom, pakurim, paigraem biliard. u nas tolka 2 mesta v mashine.i esli xochis paejai knam, vazmi iru saboi."

"Наверна ты баишся миня да?я падумаль кофе папём местье,но лодно,а где ви там приеду одинь,давай месте пагуляем а"

"Еслы пабиспакоиль извини..."

"Tania?Vi kuda delis?pachemu sbejali?"

"Nu cho s nami na sevan ne hotite?"

Як я вже казала, найкращі враження від Азербайджану в мене лишились тільки від трьох речей: малої Юльчі, баранини і Храму вогню. Час поговорити про останнє

Після першого дня зробили вилазку на пляж з заїздом до Храму. На диво, в маршрутці попався адекватний дідусь, який провів нам маленький лікбез про цікавинки азербайджану і навіть знав, де нам виходити(!!!!!!)

Далі, нас не намахали з квиточками, нам попався нормальний хлопчик, який розбирався в музеї і розказував цікаві речі, а ще потім тьотінька дозволила нам зробити пару фоток на шару, без оплати 5 чи 8 євро.

( Енциклопедичні відомості, газ, плаваючі голови в ЧБ, сіські )

Поки в мене зріє пост про азерстан №2, паралельно я шукаю весільного фотографа. і хочу вам сказати, шо єта піздєц. нє ну як можна за неадекват просити такі грощі???

Хто не стикався з сьогоднішніми реаліями - за один день роботи середнього звєна фотографа(близько 8 годин) - 500 баків, починаючого фотографа без толкових ідей і нормального портфоліо - 250, так званих "метрів", які ретушують обличчя до рівня фарфорової маски - 800, людей з снобізмом, "нестандартними" і "креативними" ідеями (аля залізничні колії, порожні темні стіни з нареченою збоку)- 100 евро/година. Корочє мрак. і ніякого свіжого повітря. А іще уміляє "авторська" обробка фото - free transform - всьо вигнути, затемнення градієнтом ілі підбірка кольорів за допомогою curves, нє ну я панімаю, що піпл хаває, але я сама можу на дасугє пооброблять фоти, навіть з моєї мильниці за 10 хвилин виходять більш-менш їстівні фотки. але ж ви фотографи, для чого вам ця вся оптика? шоб пантово покрутити??? використовуйте її на повну, юзайте примбаси, штатива, ну фільтри для об"єктивів, я не знаю... якісні ракурси, врешті ІДЕЇ, підходте комплексно, "созідайтє". ми ж для того вас і наймаємо, а не щоб вкушать примітивний фотошоп і "крєативні" ефекти. Нє ну в кожного з них є пара дійсно хороших фоток, а у деяких і не одна, але цього замало як на такі грощі.

І щоб не бути голослівною - ось приклад мого улюбленого весільного фотографа...шкода, що він в Пітєрє. хоча, може це стимул з"їздити туди ще раз? але тоді весняний крим точно відміняється...не потянем

http://yarovikov.livejournal.com/15848.html

http://yarovikov.livejournal.com/12006.html

там у нього по тегам є ще, якщо комусь цікаво

п.с. може хтось знає когось хорошого і адекватного по цінам?

Дивлячись на фотки, і не скажеш, що місто Баку та і весь Азербайджан нас не торкнули. Немає привітності, того радушия, за яким так часто їдуть на Кавказ, натомість присутні важкі погляди і контрасність життя (фешенебельний чистенький вилизаний центр і трущобні запльовані окраїни), сухий степ і безрадісні промислові ландшафти. Можливо таке враження не повне, адже ми не поїхали в гори, але за 3-х дні ми так наїлися "місцевого колориту", що не могли дочекатися, коли ж поїдемо. Не було б в Баку нашої подруги і її чудової малої, ми б втікли в Грузію наступного ж дня після приїзду.

Глянєц







( Під катом забагато знімків з нами і трошки практичної інфи )

Все-таки найгарніший/наймістичніший/найатмосферніший/найказковіший/найулюбленіший Київ для мене саме під глибоким снігом у світлі слабких ліхтарів

я б когось уєбала, навіть знаю кого

Третій день в горах був мега насичений. Такого бєзпрєдєлу я давно не бачила ;-))), але все ж по порядку: ранком приїхав наш замовлений "джіп", водій, дізнавшись, що нас на 2 людини буде більше, підняв ціну(тупо розвод) ми розвернулись і пішли собі, швидко передумав і повіз за ті грощі, що домовлялись.

Трошки довідкової інформації:

Самый отличительный признак Верхней (Вольной) Сванетии — ее боевые башни.
Наиболее многобашенные селения — пограничные: Ушгули на востоке и Латали на западе.
Да и в Местии каждый дом имел свою башню. Издали сванские селения выглядят как лес башен.
Их отвесные стены сложены из камней никому теперь не известным способом.
Предполагают, что вокруг возводящейся башни строили деревянные леса, по ним прокладывали по спирали такой же деревянный настил и по нему завозили на быках камни.
О времени этих построек было много споров, но большинство ученых склонно теперь считать, что большинство сванских башен сооружены в XII—XIII веках, по время «золотого столетия» Сванетии, во времена царствования в Грузии царицы Тамары. Самая старая сванская башня датируется ХІ веком.




( дальше, инфо + много фоток )

Після попойки першого дня, продовжили в тому ж дусі і наступного дня поїхали в кахетію, мега поїздочка вийшла (певно ще розкажу) потім в Батумі, потрапили правда в сезон дощів (ага туда краще в серпні), був сильнючий шторм і шалений дощ, але покупались 2 дні, позабівали собі м"які і не дуже місця, загубили в пучінє марской два шльопка і неймовірним чином врятували все інше, правда сильно намочивши. Знайшли собі ще одних грузинів, висіли у них в квартирі ( історія знайомста -Таня і Тім ідуть десь о першій ночі нічним батумі, перемовляються з собакою, висовується грузин з другого поверху, пропонує приєднатися і повисіти з ними, вони ідуть і танцюють, співають, пьють каву до 4 ранку, наступного дня вже беруть нас і ми продовжуємо банкет)))

Далі Сванетія. Шлях до гір лежить через м. Зугдіді (зверніть увагу на залишки війни з Абхазією), до Зугдіді з Тбілісі ходить нічний потяг(найзручніший варіант, якщо не брати варіант автостопу, який ми визначили як апріорі найкращий) і маршрутка(8 - 10 годин тіліпається). з Батумі ми їхали теж маршруткою (але це не зручний варіант, бо тре було вставати о 6-й після вчорашньої п"янки і мене закачало - краще автостопом), по часу десь 1,5 години. З Зугдіді до нашої кінцевої мети - селища Местія іде один бус в день. О 8-й ранку він вже стояв, але поїхав аж о першій. Водій нам попався не надто чесний до 15 ларі(стандартна вартість поїздки) ще доплюсив ніби вартість багажу (10 ларі). Це було дофіга, ми з ним сварились, але не зробили найдієвіщий хід - не вийшли з маршрутки, рекомендую таки виходити, п"ять ларі точно можно зкинути таким чином. до того ж можна спробувати домовитись з таксістами за таку саму суму, або знов таки автостоп - в біді вас не залишать. Їхати 6 годин по жахливій дорозі( кілометрів там зовсім мало, але маршрутка просто повзе), враховуючи, що мені було погано, я єлє-єлє доїхала, благо, що не всі сидіння були заняті і я лежала всю дорогу.

Вид з вікна маршрутки



( і всяке інше під катом )

Своі ночі в Тбілісі ми проживали в дуже колоритному будинку біля м. Марджинашвілі та Ж/Д вокзалом. Будинок якийсь явно дореволюційний, потім певно комуналка, з поштовими скриньками, на яких збереглися напівстерті призвища, написані рос. мовою.

Квартира нашого друга Луки - це взагалі якийсь грузинський феномен. Там збираються люди з усього світу, завжди купа народу, ми зустріли там росіян, британців, хлопців з Данії, швейцарців, ізраільтян, канадку, хоча ночували там ну максимум 5 ночей. Це якби такий безкоштовний хостел у дуже спартанських умовах, але з приємною мультинаціональною атмосферою з грузинським колоритом. А ну і звісно - там майже не сплять і жорстко бухають, особливо європейці




( Дивитись на домік )

Перша порада для туристів в Грузії - пересувайтесь автостопом. Це безпечно, комфортно, зручно, безкоштовно (ще і напоїти, покормити, зупинити в потрібному місці можуть). Минулого разу ми їздили виключно на маршрутках і вагомо недоотримали позитиву. Цього року цю помилку було в повній мірі виправлено, з усього можливого паблік транспорту ми по недосвідченості з самого початку з"їздили з Тбілісі в Батумі, а звідти в Зугдіді. Цю відстань можна з легкістю подолати стопом. З Зугдіді в гори ми їхали маршруткою, але там зі стопом могли виникнути проблеми, бо в в те селище, що нам потрібно, машини їздять дуже рідко. Ну і до Азербайджану їхали потягом, бо економили час і не були впевнені в результативності стопу в цій країні (і не безпідставно)

( замальовки )

прилетіла, хоча цього разу враження від подорожі були більш складними, не такими відчайдушно захопливими як минулого разу, якимось вдумливими, сплутаними на позитиво-негативо-красі...але...але все було так по-справжньому, і знов зустріли так багато хороших людей, і побачили таку красу, і пили так багато вина, і їли так багато фруктів, і купалися у такі шторми, і мокли під такими дощами, і побували у сількох місцях, і вигадали стільки приколів, і...і... тепер так хочеться повернутися, просто до обгризаних нігтів і безсонних ночей

звіт буде, фотки як завжди не дуже, та все ж якесь уявлення

Завтра їду, на аналітичних сайтах прєдрікають війну, але надєжда є.

Пажілайтє мнє ні пуха ні пєра і хорошого відпочинку.

п.с. боюсь літати, сьогодні буду нєрвнічать, може схудну перед хачапуро-хінкальним щастям.